Відчуття першого УЗД

40

Це було звичайне ранок, погода була сонячна, але я не виспалася і, подивившись в ліфті в дзеркало, трохи злякалася, але був понеділок, а це багато що пояснює.

Як зазвичай збиралася раніше, але вийшло як завжди: прийшла 8-15, народу купа, зайняла чергу на біохімічний аналіз крові, і побігла до терапевта, народу там майже не було, т. до. вона брала з 9-00,але деякі люди вже сиділи і терпляче чекали.

«От не спиться», — подумала я, зайнявши чергу, і присіла, щоб перевести дух. Трохи посиділа і тут мені приходить в голову думка: «Я ж сьогодні ще на УЗД повинна встигнути… Часу ще багато, вони з 11-00, так що встигну», — подумала я і на час забула про це.

Поки я намагалася встигнути в різних місцях, час швидко наближалася до 11 години, у 10-30 я попленталася до кабінету УЗД, наївно вважаючи, що буду перша, але не там то було, я була третя.

Багато практично з перших днів вагітності чекають, коли їх малюк підросте, і коли ж вони побачать його хоча б на моніторі в кабінеті лікаря. Я не готувалася морально, все проходило у великій метушні і перегонах, т. к. я стою на обліку у звичайної РК при поліклініці, великі черги, в яких наслухаєшся різних історій, а після всього біжиш на роботу і думаєш, що тобою знову будуть незадоволені, хоча тішить та думка, що залишилося недовго, ще тиждень і на роботу ходити не треба, от я висплюся… Так, але повернемося до моїх черг.

Коли я вийшла від лікаря я вся світилася, тепер я точно знала, що в мені є життя, маленька, навіть ще зовсім крихітна, але він живий, він мій, він БАЖАНИЙ. Ми давно говорили про дитину, давно хотіли, але конкретно приступати до рішучих дій не вирішувалися, і тут раптом диво, таке диво, яке спочатку дало нам привід добряче похвилюватися (думаю, багато пар стикалися з такою ситуацією), як же так, наші плани трохи інші, хоча ми хочемо малюка, але так скоро, але все зваживши, ми вирішили, що так повинно бути, що цей малюк нам потрібен. І питання «Бути чи не бути» більше не вставав. Тепер з’явилося багато інших питань. І один з них: на якому терміні краще робити УЗД, і хто ж цей маленький малюк, ну те, що він НАШ, і те, що це маля, це ми знали, але ХТО він? Це було питання. Потім, недовго думаючи, ми вирішили, що це не настільки важливо, хто ВІН чи ВОНА може бути, головне це НАШ малюк, це НАША частинка.

Виходячи з усього вищесказаного, ми, вірніше, я, не прагнули потрапити в терміновому порядку на УЗД, хоча як будь-яка майбутня мама, я хвилювалася за здоров’я малюка, а ультразвук міг виявити якісь недоліки або навпаки гідності розвитку. Тому мені було цікаво і трохи тривожно, що там мені скажуть:

Отже, я сиджу в черзі і чекаю, ось вже 11-00, лікаря немає, 11-15 — все як і раніше, я вже починаю потихеньку ялозити на місці, т. к. термін не великий і мені порадили попити водички заздалегідь. Нарешті приходить лікар, попереду мене залишається один, потім нікого, і я заходжу в кабінет. Віддаю напрямок, оголяю живіт, лягаю на кушетку, в кабінеті трохи прочинене вікно, з вулиці віє прохолодою, крізь жалюзі пробивається сонце. Лягаю і відчуваю — накочується хвилювання, я починаю думати про своєму животику, що там, хто там, і чи є там хто-небудь, раптом лікарі помиляються і я не вагітна, а у мене вже стільки планів. Ні, цього не може бути, там обов’язково хтось є і не хто-небудь, а мій малюк, мій любий, мій солодкий. Намагаюся викинути всі погані думки. Тим часом лікар обережно й мовчки завдає якесь прохолодне желе і починає потихеньку водити датчиком мені по животу, це триває недовго, від свіжого повітря дихається легко і хвилювання самі собою зникають.
— Вставайте, — звучить спокійний голос лікаря.

Сідаю на канапу і чекаю, ЩО МЕНІ СКАЖУТЬ? Вона пише, нічого не каже. Я чекаю, зовсім небагато. І питаю, можливо, трохи схвильовано:
— Все в порядку?
— Так!
— Ручки, ніжки на місці, все є? — не я заспокоююся.
— Так, все в порядку.

Я встаю, одягаюся. І все ж у мене знову прокидаються хвилювання. Ще раз питаю:

— Правда — все в порядку: ручки, ніжки?

— Так, все в порядку, — сказала лікар, підняла голову, подивилася на мене і розуміюче посміхнулася, очевидно, я не перша, хто так збентежено, задає їй такі питання. Чекаю, поки вона щось допише і віддасть мені листок. І наостанок ще питання:

— А підлога ще не видно? — запитала я і тут же подумала: а яка різниця, це ж не настільки важливо, головне-ВІН живий, ВІН Є.

— Ні, пол поки не видно, це на 24 тижні.

Я вийшла. Коли я виходила, я відчула якусь хвилю, хвилю, може, ніжності, може, ще чого, словом, як ніби у мене вливаються нові сили. Я була щаслива. Виходячи з кабінету, я, як мені здавалося, сяяла, я думала, що всі знають, що я вагітна, що я щаслива. А для мене було не важливо, що думають оточуючі, в мені є життя, тепер я точно знаю. Є частинка мого по мені ж, частинка моєї любові, частинка людини люблячого мене. Це так незвично, так дивно і неймовірно бажане і приємно. Прокидається надзвичайний трепет і любов, яка невідомо звідки береться і як з’являється. І це відчуття перекриває все. Всі неприємності, які були до цього (мене звільнили з роботи, коли дізналися, що я вагітна), ніщо в порівнянні з тим, що я зараз відчуваю. І соромно згадати, наше хвилювання з приводу незапланированности появи нашого малюка, адже це не настільки важливо, це НАШ МАЛЮК, НАША ДИТИНА.

І коли я думаю про нього, всі майбутні заворушення меркнуть і всі страхи відступають. Діти це більше, ніж щастя — це дар Божий. Так бережіть його, цей дар. Адже все що не робиться, все на краще, і якщо вам Бог послав малюка, то це щастя. І нехай наші чоловіки краще розуміють нас, більше допомагають нам, а діти не будуть хвилювати нас своїми витівками, і тоді все у нас буде добре!!! Бажаю всім здорових діточок, люблячих чоловіків і просто щастя!!

Олена Биковська (ЕленаБ.), [email protected]

Особистий досвід