Тула — Геленджик. Подорож на авто (липень 2000 року)

13

Ідея
відпочити на морі не давала мені спокою вже… ну досить довгий час.
Ще б: останні спогади про нього залишилися з дуже далекого дитинства
і манили мене з неймовірною силою. Щоправда, поїздка на море з 1,5 однорічним
дитиною не схвалювалося, навіть сприймалася в багнети родичами та деякими
знайомими: мовляв, тягти маленької дитини 1,5 тис. км — це безумство. Зміна
клімату, акліматизація… Але мою лебедину пісню, ідею чи то пак, не дали
задушити в зародку одні наші знайомі (сімейство Варичей). Вони
запропонували поїхати з ними разом в Геленджик на автомобілі, точніше, кожна
сім’я на своєму. Причому, у Варичей двоє дітей — одному 5 років, іншому 5
місяців (!) і вони без проблем щороку їздять на Чорноморське узбережжя.
Останнім остаточно вбила залишки моїх сумнівів щодо подорожі.

Вирішено було їхати, не поспішаючи, на півдорозі зупинитися переночувати десь
в мотелі. В 7 ранку ми, завантаживши машину всім, чим тільки можна (аж
до дитячого ліжечка), вирушили в дорогу. Сонька, наша дочка, дуже легко
переносила дорогу: майже весь час спала, під час неспання грала
м’якими іграшками, гризла печиво або просто з філософським виглядом валялася
на задньому сидінні автомобіля, наданому їй у повне розпорядження.
Щоб нікуди було скотитися в разі різких рухів, між передніми
і задніми сидіннями, на підлогу поставили сумки з речами, а зверху постелили
матрацик від дитячого ліжечка — вийшло відмінне місце для Соньки в
вигляді просторій лежанки. Їжі з собою не брали ніякої (крім сухих дитячих
сумішей і печива, зрозуміло) — боялися, не дай бог, отруїтися в таку
спеку. По шляху зустрічалося дуже багато пристойних кафешок, де можна було
недорого і смачно поїсти, не ризикуючи «з сухом’ятки померти». Але більше
хотілося пити — благо прохолодних напоїв по дорозі продавалося предостатньо.
Годин в 9 вечора біля Ростова зупинилися в мотелі. Ми заплатили за
двомісний номер (з туалетом і душем) 380 руб., за стоянку машини 20 руб.
Перш ніж розійтися по номерах, кафе при мотелі чоловіки пограли в більярд,
ми з подругою спробували місцевого пива «Дон» (непоганий, до речі), а діти,
крім самого дрібного, грудного, пройшлися по йогуртам. Ранок, неквапом
поснідавши, відпочивши, ми вирушили далі…

Повинна зауважити, що подорож на автомобілі (а ми їхали так далеко
вперше мені сподобалося, на дорогах всі умови для автомобільної братії
(кав’ярні, готелі, автосервіси, кемпінги, заправки на кожного «кроку»).
Ще у нас на машинах були встановлені радіостанції для зв’язку між собою.
Це дуже зручно. По-перше, відпала необхідність строго триматися один
за одним, щоб не загубитися, а по-друге, що йдуть попереду Варичи (з встановленим
антирадаром в машині) попереджали про засідки ДАІ і розповідали про ситуацію
з зустрічним потоком. Це відчутно допомагала при обгоні колон фур, яких
на всім протязі нашого шляху зустрічалося предостатньо. Та й спокійніше
як-то було з радіостанціями — у всіх більш-менш великих містах існують
служби порятунку, з якими можна зв’язатися в екстрених випадках. На щастя,
нам це не знадобилося. Одним словом, доїхали практично без пригод,
якщо не вважати невеликого епізоду вже при в’їзді в курортну зону.

На одному з постів нас зупинили для перевірки рівня СО у вихлопних
газах. Варичам за свою однорічну десятку хвилюватися було чого, ми ж
подорожували на FORD SIERRA 1984 року випуску і проходили техогляд
майже рік тому, а на сьогоднішній момент за якість вихлопу поручитися
не могли. Нас, звичайно ж, зрештою, пропустили б, попередньо
відрегулювавши за 350 руб. це саме, але чергу на регулювання була
годин на 5 очікування. Хай вибачать нас доблесні працівники ДАІ, ми зважилися
на стару водійську прийом. Чоловік непомітно зняв з однієї з свічок провід,
і наша старенька SIERRA на трьох робочих циліндрах під’їхала до місця вимірювань.
Як і слід було очікувати, ми з блиском пройшли всі випробування, т. к. не працює
циліндр крім того, що сам не давав вихлопу, він ще і розбавляв чистим
повітрям гази з інших. Але гроші все ж довелося заплатити. Оформлення
екологічної картки (щось типу талона техогляду) коштує 102 крб.

Тула - Геленджик. Подорож на авто (липень 2000 року)Приїхавши
в Геленджик, Варичи влаштувалися в санаторій «Горизонт» — у них була путівка,
ми ж вирішили зняти кімнату в приватному секторі. Проблем з цим не виникло.
Під’їхали до першого ліпшого посереднику (а їх скрізь хоч греблю гати),
попросили знайти квартиру ближче до «Горизонту», близькість/дальність моря
не мала значення — ми ж мобільні. Нам відразу ж запропонували кімнату в приватному
будинку — 60 руб./добу. з людини, 10 руб./добу. за стоянку машини у дворі будинку.
Кімната виявилася з телевізором, поряд кухня з двома холодильниками і
всім необхідним для приготування їжі. Туалет і душ були на вулиці, але
нас це не злякало (у Соньки свій горщик, а завжди теплий душ). В інших
прибудовах жили ще мешканці, але бачили ми їх рідко. Готувати мені було
лінь (ну я ж на відпочинку все-таки), тому тут пили тільки чай/кава
з бутербродами, так Соньці швидкорозчинні каші варганили на сніданок;
обіди та вечері в кафе. До речі про кафе. Повноцінний обід на двох — близько
150 руб., вечеря дешевше, якщо без вина. Порції досить пристойні, вистачало
і Соньки наїстися. Для дітей завжди можна замовити що-небудь підходяще
(вареники, сирники, пельмені, йогурти), якщо домовитися, можуть спеціально
приготувати наприклад, омлет, зварити принесені вами сосиски. Ну і готують,
в основному, смачно. Кафе в місті дуже багато, ціни і асортимент приблизно
однаковий.

Розваг в Геленджику, як і в будь-якому курортному місті — море. Дельфінарій,
де кожен день влаштовують «піп-шоу» дельфіни, котики і морські леви.
Видовище, думається, захоплююче. Можна покататися на спині дельфіна,
сфотографуватися з ним. Туди ми, на жаль і скорботи, не потрапили
— не захотілося нудитися в очікуванні (чергу здалася нам великий, з
маленьким дитиною чекати не хотілося). Можна виїхати на прогулянку на катері
і викупатися у відкритому морі. Навіть той, хто не вміє плавати, не може
побоюватися потрапити до старого Нептуну на вечірній антрекот — кожного оснащують
рятувальним поясом. Коштувало це задоволення 50 руб. Варичи їздили — повернулися
з масляними від задоволення фізіономіями. Пропонувалися на прокат катамарани
(30-50 руб./год), водні мотоцикли (50 руб./хв), водні лижі (50 руб./5 хв),
човни. Соньки дуже сподобалася прогулянка на катамарані. Правда, вона все
час норовила пірнути в море, так що доводилося її міцно тримати.

Тула - Геленджик. Подорож на авто (липень 2000 року)Взагалі
нашій маленькій Сонюхе з усіх розваг цікавіше було плескатися
у воді недалеко від берега. Стільки дикого захвату у дитини я ще ніколи
не спостерігала. З моря її було не виманити ніякими калачами. Навіть гаряче
улюблені персики (15-20 крб.) з презирством ігнорувалися як негідна
заміна задоволення від купання. Забирали Соньку з пляжу під її гучний
обурений плач, при цьому відпочиваючі несхвально дивилися нам услід,
злісним батькам, тиранящих бідну дитину. 🙂 Навіть самий маленький Варич
— Макс перейнявся купанням в морі.

Тула - Геленджик. Подорож на авто (липень 2000 року)Повинна
зауважити, що пляжі в Геленджику галькові (принаймні, на яких
ми були) — для маленьких дітей це добре, немає спокуси наїстися піску,
а пограти з камінчиками — улюблене заняття. Хоча море виявилося в 10 хвилинах
ходьби від нашого житла, ми їздили на Тонкий мис кілометрів за 10 (там
тихий пляж і майже зовсім немає хвиль) або в Кабардинку. Коли було ну дуже
жарко, відправлялися на водоспади скупатися у прохолодній воді в тіні дерев.

Для різноманітності якось вибралися в Анапу. По дорозі заглянули в Абрау-Дюрсо,
музей шампанських вин — екскурсія дуже сподобалася, продегустували
(мною і подругою) вина — теж. В Анапі поплавали в «місцевому» море, поносились
на банані (веселий водний атракціон у вигляді великого надувного колоди
— 50 руб.). А ще попоїли мідій (їх я давно мріяла спробувати). Мені
вони сподобалися, смак своєрідний, а чоловік заявив, що нічого особливого
— нагадує курятину. Порція, правда, маленька (60 руб.), але на те воно
і делікатес. 🙂

Вечорами, ближче до ночі, їздили гуляти на потопаючу в вогнях і музиці міську
набережну. Тут затишні кафе і ресторани, численні атракціони
і розваги — можна приємно провести час після спекотного дня. Для припізнілих
безкінних («безмашинних») відпочиваючих пропонують свої послуги таксисти
(здається, 50 руб. за доставку). Тут же, на міській набережній мій чоловік,
завзятий комп’ютерник, побачив вивіску з пропозицією інтернет-послуг. У
нього відразу загорілися очі і він кинувся зануритися в нетрі Інтернету.
Але так як у нас був договір: на відпочинку відпочиваємо і від комп’ютерів, то
туди ми не пішли принципово. Час доступу в Інтернет, як нам потім
сказали, коштував 50 рублів. Сережка, старший син Варичей невтомно носився
від одного атракціону до іншого (10-30 руб.), спустошуючи батьківський гаманець.
У той момент він, напевно, був щасливішим за всіх. Сонька тягне нас в море,
гарно освітлене вогнями, намагаючись розкрутити на позачергове купання.
А маленький Макс спокійно споглядав вируючу курортну життя, періодично
засинаючи у своєму візку.

Тула - Геленджик. Подорож на авто (липень 2000 року)До
мій подив, Сонюха ніяк не відреагувала на зміну клімату, так
ж, як і Сережка з Максом. По приїзді додому — теж. До того ж у моїй
диатезной дочки за час перебування на морі пройшли злущуються
на ніжках (вдома я ніяк не могла їх повністю вивести) і вона помітно зміцніла.
Всім дітям пішло на користь перебування на морському повітрі. Варичи стверджують,
що після відпочинку на морі Сережка у них рік не хворіє. Що ж, подивимося
як Сонька і Макс…

Єдиний мінус відпочинку з дітьми (маленькими) — ми мало їздили на екскурсії.
Але цей мінус при найближчому розгляді якщо не перетворюється на плюс,
то здається не таким істотним на тлі інших задоволень, які
отримали наші діти, та й ми самі.

Олена Мартинова, [email protected]

Особистий досвід