Самий-самий папа

12

Яке ж це щастя — тато. Сама я не пам’ятаю того часу, коли батько жив з нами, так що порівнювати мені нема з чим. Ну так це і не потрібно зовсім.

Ми з Євгенією не були вдома 2 тижні — подорожували. За цей час донька, не вміє ще як слід говорити, навчилася відповідати на слова «у Москві» словом «тато». Можна уявити, скільки разів я їй пояснила, де ж її тато і чому він не з’явиться поруч з нами.

І ось ми вдома. Женька дізналася цього захеканого людини, який увірвався в наше купе і одразу заходився витягати все наше майно, поки поїзд не пішов у депо. Донька уважно оглядає тата, змінився чи ні, який він тепер? Все, остаточно визнала, усміхається на весь рот, очі так і світяться. І ось донька вже спить, заспокоївшись, що тепер все, ми вдома…

А далі все більше радості — Євгенія демонструє татові нові речі, показує туфельки, говорить нові слова і мій дуже стриманий в плані емоцій чоловік весь світиться від задоволення, радіє доньчиних успіхам, розглядає, яка вона стала, зазначає, що зросла і видно, як йому добре з дочкою.

А ось ще одна картинка — в кафе, куди ми зайшли перекусити під час прогулянки, доча всідається за стіл поруч з татом і хитрющими очима дивиться на маму, потім гордо оглядає кафе — дивіться, з ким я сиджу — з татом! Дівчина допомагає татові розправитися з гарніром, тато дбайливо протирає стіл перед дочкою, її ручки і обличчя вологими серветками. Ідилія. Господи, як же я щаслива. І ще я трохи їй заздрю. 🙂

Иртим, [email protected]

Особистий досвід