Два місяці щастя

49

Чомусь зараз прийнято вважати, що найкращий відпочинок-це час, неодмінно проведене на море. Не скажу що я затята противниця відпочинку біля моря, але… По-перше, поїхати до моря в цьому році нам не дозволила нестача грошових коштів. Погодьтеся, в родині, де є маленька дитина, мама сидить у декретній відпустці, а тато — єдине джерело доходу. Загалом, в такій родині гроші на відпустку на море навряд чи знайдуться. По-друге, наша педіатр наполегливо рекомендувала нам в цьому році до моря не їздити, мотивуючи це тим, що, нібито, різка зміна клімату негативно впливає на здоров’я дитини до трьох років (нашій доньці 2 роки 4 місяці).

Як я вже сказала, в даний час я перебуваю у відпустці по догляду за дитиною, відповідно вільна 24 години в добу (це так вважає мій чоловік). Насправді ж я 24 години на добу займаюся самим відповідальним і важким справою— я працюю мамою. Мій чоловік за професією медик, а, як відомо, у медиків і педагогів відпустку трохи довший, ніж у інших. Так що в цьому році в нашому розпорядженні було цілих два літніх місяці, які ми вирішили провести у селі. І ось що з цього вийшло.

2 червня 2010. Цей день не задався з самого ранку. Чоловік проспав на роботу, бо як стільниковий телефон (він же будильник) не зателефонував. Потім виявилося, що Настя вчора збирала свої іграшки і татів телефон теж вирішила прибрати, так що він все-таки дзвонив, але на самому дні контейнера з дитячими іграшками, а ми, природно, не чули. У всьому звинуватили мене — не додивилася, не стежила. Сережка, выговорившись, відправився на роботу злий і голодний. А ми з Настюшою залишилися збирати речі. Цей процес зайняв у нас майже весь день, тому що коштувало мені скласти акуратненьку купи речей на диван і відійти на хвилинку на кухню перевернути котлети, всі речі виявлялися розкладеними на підлозі, а найбільш вподобаний у Насті на голові. І все доводилося починати з самого початку.

До шести вечора речі були зібрані, правда, котлети все-таки згоріли, а чоловіка все не було. Близько восьми Сережка повернувся все ще злий, але з тортом у руках (а значить, все-таки зрозумів, що був не прав). І сказав фразу, яку я мріяла почути цілий рік: «Я у відпустці!»

3 червня 2010. Ранок почався для мене десь в половині восьмого під життєрадісні крики доньки: «Мамочко, я прокинулася!» Я пішла готувати сніданок, а Настя залишилася стрибати на татові. З кімнати до мене долинав Настин регіт і бурчання чоловіка: «Я ж у відпустці, ну дайте поспати!»

Після сніданку ми вирушили в супермаркет за продуктами. Там ми застрягли надовго, бо мій чоловік весь час повторював: «А куди поспішати-то? Ми ж у відпустці!» Це йому поспішати було нікуди, я ж сподівалася до обіду бути в селі, тому що в 13.00 у Насті за розкладом післяобідній сон. Я дотримуюся думки, що у дитини повинен бути режим. До обіду в село ми, звичайно, не потрапили через того, що похід по магазинах забрав у чоловіка з донькою багато сил і енергії. І їм терміново захотілося підкріпитися в кафешці. Я подумала, що дитина засне в машині, але не тут-то було. Всю дорогу Настю заколисували, доводилося часто зупинятися. Загалом, на місце ми приїхали вже до вечері.

4 червня 2010. З ранку Сергійко знову бубонів, але я вже звикла і не звертала уваги. У вікно світило сонечко, і ніщо в цей день не могло зіпсувати мені настрій. Ми вирішили наплювати на нерозібрані речі і вирушили купатися. Мені дуже хотілося показати доньці річку, адже вона ще жодного разу не купалася. Минулого літа вона була ще дуже маленька. Заходити у воду дитина навідріз відмовився, але і це мене не засмутило. Ми будували замки з піску, вибирали самі красиві камінчики і кидали їх у річку, а ще бігали босоніж по самій кромці води. День пройшов чудово.

10 червня 2010. Кілька днів поспіль безвилазно проводили на річці, Настя перестала боятися води, і тепер для мене стало проблемою умовити її вилізти на берег. А сьогодні я вирішила влаштувати велике прання, а чоловік з донькою спочатку запускали повітряного змія, а потім вирушили гуляти. Повернулися вони з величезним букетом польових квітів, і я була приємно здивована, дізнавшись, що дитина може з упевненістю показати, де конюшина, де ромашка, а де волошка.

15 червня 2010. Вчора їздили на цілий день на рибалку. І хоч нічого не зловили крім дрібної рибки для сусідського кота, все одно чудово провели час. По дорозі додому Настя зізналася, що їй дуже сподобалося, а найбільше — їсти на вулиці. Увечері, коли заснула Настя, ми з чоловіком ще довго сиділи на ганку обійнявшись, розмовляли ні про що і дивилися на зірки. Ну, прямо другий медовий місяць якийсь!

25 червня 2010. Сьогодні ходили в ліс за суницею. Набрали літра 3, доведеться тепер варення варити. По дорозі зустріли їжака, тепер у Насті вражень вистачить на цілий день.

1 липня 2010. Літо видалося дуже спекотним, і ми дуже багато часу проводимо на річці. Засмагли так, що на всьому обличчі виділяються тільки білки очей і зуби. Сьогодні влаштували фотосесію для альбому «Літо 2010». Будемо потім всю зиму дивитися і згадувати.

8 липня 2010. Вчора трапився єдиний неприємний момент за все літо — вранці ходили гуляти в ліс, а ввечері я виявила на шиї у доньки кліща. Благо, чоловік у мене доктор — у лікарню їхати не довелося. Полив ранку рослинною олією, він дуже спритно витягнув з неї кліща, Настя навіть не пискнула.

15 липня 2010. Сьогодні дзвонила подруга, яка повернулася з Туреччини, і хвилин 20 захоплювалася проведеним відпусткою. Потім ще 10 хвилин розмірковувала на тему «Не можу тебе зрозуміти, чого доброго безвилазно сидіти в селі, та ще й з дитиною?». Я намагалася їй розповісти, що для мене не важливо, де я, головне, що поряд зі мною мої близькі та дорогі чоловічки. І що донька відпочивати мені зовсім не заважає, навпаки, я щосили насолоджуюся її суспільством, адже скоро вона піде в дитячий сад, і тоді ми будемо бачитися тільки пару годин вечорами. Але подруга мене не зрозуміла. Тоді я запросила її до нас у гості на вихідні. 24 липня 2010. Вчора приїхала подруга з чоловіком і сином. Ходили на річку, а ввечері смажили шашлик. Сьогодні знову були на річці, а потім поклали дітей, чоловіки відправилися в лазню з пивком, а ми сиділи і розмовляли. «Як добре у вас тут, навіть і їхати не хочеться!» — Сказала подруга. То-То й воно!!

30 липня 2010. Ось і закінчилася відпустка, попереду — цілий робочий рік. Знову метушня, гармидер, якісь проблеми. Вже зараз я знаю, що мені буде не вистачати цієї тихою розміреного життя. Від відпустки залишаться лише засмага, яскраві спогади і фотоальбом «Літо -2010». Хоча… не тільки це; я назавжди запам’ятаю це, здавалося б, звичайне літо хоча б просто тому, що ми всі стали ближче один до одного. А ще з села ми привезли не тільки фотографії і спогади, а й маленького, ще ненароджену братика для Насті. Про це мені ще належить розповісти чоловікові.

мама Настюши, l[email protected]

Особистий досвід