Багато-багато Любові

71

Дуже часто, коли я проходжу вулицями свого міста, та навіть і будь-якого іншого, я бачу, як молоді мами, які гуляють з малюками, роздратовано їх смикають, тягнуть і щось вибалакують, намагаються їх виховувати суворо, щоб вони не сіли на шию»… Мені так боляче в такі моменти — і за маленького малюка, і за саму себе, і за мого сина…

Я була дуже суворою мамою, багато читає і знає, як я думала. Я народила першу дитину в 26 років, це не двадцять наївних років, я дуже ретельно готувалася і багато читала… Годування по годинах, на руки «просто так» — пустощі, напевно, багато мам шести — і семирічних дітей пам’ятають і статті, і service годування… і іншу нісенітницю, яку нам вбивали і педіатри, і наші мами…

Я була дуже суворою мамою. Я лаяла сина за мокрі штани, за порвану книгу, за всі проступки, які роблять абсолютно всі діти у всі часи, я сварилася з бабусею, яка живе з нами, коли вона казала що її онуку можна все. Сяде на шию, нема чого балувати, нехай росте в любові і строгості, без сюсюканей… Впав на підлогу в істериці, якщо щось вимагає. Нехай кричить — поорет і перестане. І все таке інше, як у всіх інших. У нас був дуже хороший і вихований син, сказати до речі. Він розумів багато «не можна», приймав це. Він був дуже гарний і дуже здоровий, я не знала майже три роки проблем зі здоров’ям дитини, ніяких соплів, ніяких болячок… Напевно, думаєш, що раз Бог дав тобі дитину, то неодмінно назавжди. Інакше і бути не може. І дитячі пустощі, які стомлюють тебе, теж назавжди, і після чергового погрому вчиненого дитиною, в серцях думаєш: «Коли це скінчиться?!»…

Незадовго до третього дня народження наш син захворів — просто розлад кишечника… Через тиждень пожовтів. Ну, просто жовтяниця… через три тижні він помер в реанімації, а ми не могли усвідомити… Це не з нами… Це сон… Три тижні. Всього. Страшна казка… А потім було таке страшне самобичування, просто вбивче, може бути, Господь покарав мене за мою зайву строгість, за ті ляпаси й осуд такого маленького малюка, який прийшов на Світ, для того, щоб його Любили, Любили і Кохали, а вже потім лаяли і виховували. Знаєте, молоді мами, і не дуже молоді, яке просити прощення за урізане власною рукою розпещення у померлої дитини? За те, що не все дозволяла, і на щось ображалася? Що втомлювалася від його витівок — як це?

Набагато пізніше я прочитала слова Набокова: «Балуйте своїх дітей, ви не знаєте, що їх очікує». Ось вона, істина, і так гірка помилка.

У нас росте друга дитина. Дочка. Їй вже рік і чотири місяці. Звичайно ж, їй можна все!!! Хоч криши, хоч потоп. Головне, що б життю нічого не загрожувало. Головне, що б вона була щаслива! Головне, що б вона ніколи не подумала, що батьки її за щось таке зроблене любити не будуть. Наша нескінченна любов освячує її шлях, і я ніколи не скажу в серцях, як би не втомилася: «Господи, коли ж це скінчиться?!»

Батьки, любіть своїх дітей, вони так швидко виростають, світ такий складний і часто страшний, навіщо ж їм ще й бурі у власній родині? Не дратуйтеся на них, вони прийшли в цей світ, для того, що б ви їх берегли і балували, не суспільство ж наше це зробить за вас. Носіть дитину на руках, коли вам хочеться і коли хочеться йому. Даруйте йому мільйонну іграшку, Поступайтеся йому в його примхи, хіба це не перевага Сильного? Примхи здаються з точки зору дорослої людини, а у дитини це життя. Бережи, Боже, наших дітей. Діти не повинні страждати, не повинні хворіти, ніколи! Але пам’ятайте, всю Любов, що ви даєте дитині не можна виміряти, а ось покарання і роздратування потім знаєш на перерахунок, і це так боляче і важко…

Нехай у дітей буде багато Любові і ніяких заборон. Мами втомлюються, але хіба це не блаженна втома? Адже це Небесний Дар, наша дитина, хіба він може нас дратувати? Всім випадає таке щастя — батьківство?

Не кричіть на дитину, подивіться на світ його очима, у ньому так багато страхів… А заборони і строгість, хіба цього він недоотримає в житті, коли шагне у наш Світ, з ваших обіймів? Наша дочка знає, де перебуває її попка. І може показати вам, як її можна нашльопати. Але вона знає це, як гру. Вона не знає, що мамина рука, може заподіяти справжню біль і попці, і її Душі. Вона знає, що ми її любимо, Завжди і за все.

І ще. Я хочу балувати її за двох, але люблю я її, і сина, кожного окремо. Мені здається, не можна замінити любов до одній дитині любов до іншого. Ні в якому разі. Мій син теж зі мною, хоч і незримо…

Тремтіть, батьки, за своїх дітей. Кожен день, кожну мить. Бійтеся їх недолюбити і недобаловать, і нехай Бог береже вас і ваших дітей!

Ольга, [email protected].

Особистий досвід